Story

У нашому дивному доброму краї, де усім довкола правила любов, росло багато квітів. Всередині міста була велика площа, вона була у повітрі, як дерево чи острівець, в галузі якого серед пелюсток квітів і рожевих ліан був захований фонтан. Про це місце знали лише ми з коханим. Воно було неподалік, просто за рогом від нашого дому.

Можливо саме тому в моєму житті були обставини яким я не могла пручатись. Як наче всі сили неба і землі, включно із законом тяжіння були націлені на те, щоб у потрібний час, я опинилась у потрібному місці. Я ніколи не пручалась тим потягам і хоч дуже часто вони були без рейсів і взагалі невідомо куди їхали, я стрибала у кожен...

Є одна війна, яку чоловіки давно програли. Це трапилось у той день, коли жінка вирішила що зможе впоратись сама.

Чи живе на Tinderі любов? Темні та світлі сторони мережі і трішки моїх історій.

Штормити мене почало в років 20. До того я тішила себе тим, яка я добра, прекрасна та унікальна. Два тижні перед моїм 20-м днем народженням, мені невідомо що робилось: неконтрольовані приступи агресії, апатія, хронічна втома і зриви. Під час роботи, я просто вставала і йшла плакати в туалет.

Між нами було не багато, не мало. Рівним рахунком нічого. Лиш мовний бар'єр, різний менталітет та трішки пристрасті

Я вибігла із дому залишивши телефон на столі, що поряд із ліжком і побігла в обійми ночі. Безтурботно кутаючись у літній вітер. Це завжди так приємно, коли літо торкається твоїх плечей, очей і серця. Простір бринів легкістю і я чула лише один голос. Твердий, виважений і розмірений.

В дитинстві мені здавалось, що в житті ніколи нічого не змінюється. Хіба що цифри на календарі міняються місцями та інколи з'являється новий одяг. Останнє я дуже любила, часом годинами крутилась перед старою дерев'яною шафою, в якої замість середньої дверки було дзеркало.

Коли ми познайомились я була дуже юною. Не те, щоб зараз я конче постаріла, але тоді моя тонка душевна організація сягала апогею своєї наївності, безтурботності та легкості.