Вона пила каву і вино

Вона пила каву і вино, та частіше пила каву.

Він пив віскі та коньяк і дуже не любив її маму.

Коли вони познайомились - вона танцювала сальсу та бачату,

Дуже не любила шуму і нікого не впускала в хату.

А він кричав щодуху і ногою відкривав двері.

Він і сам її не слухав, та хотів дітей від неї.

У них була екзотика і трішки гірких сліз.

Між ними не було бар'єрів - був довгий, гарний міст.

У них була традиція - між вулиць і юрби

варити вдома каву і разом з дому йти.

Кохались завжди пристрасно і гучно - хоч збавляй.

У неї пили каву, а потім в нього чай.

У них були традиція, між вулиць і юрби -

варити разом каву і разом з дому йти.

Вони познайомились в одній із київських кав'ярень. За вікном розпочиналась осінь із характерною їй прохолодою та вологістю. Був вечір, падав бридкий занудний дощ. Вона повернулася із танцювальної студії, окутана теплим шарфом. Зайшла випити вечірньої кави. Є люди, що ходять до кав'ярень не за кофеїном, а від самотності.

Всередині закладу грав легкий, тендітний джаз і світло: тепле приглушене світло, як у кращих традиціях Хюґе, додавало простору витонченості і п'янкості. Вона була запальною. Мала вибуховий характер і дуже дитячі мрії. Ті, хто носить у грудях вразливу душу, мають навчитись добре її оберігати. Того вечора все було аж надто спокійно, непримітно і тихо, як для кохання. Та саме такі вечори і рятують життя від смерті. Вечори, коли ти закохуєшся. Кохання одне з небагатьох переваг існування, що додає життю змісту і трішки азарту. Хтось усе життя його шукає і не знаходить, хтось отримує задарма і гірко нарікає. Хтось тікає стрімголов а хтось навіть не знає про його існування.

Такі от як він. Він був холодним, брутальним і трішки розчарованим життям. Та чи розчарувався, чи ніколи ні у що не вірив, ніхто ніколи так і не дізнався. Він впізнав її одразу. Ніхто не знає, чи знав колись, чи просто ніколи не забував. Розповідав, що просто не хотів більше відпускати та вона особливо і не пручалась.

З того вечора, коли вони познайомились, так вже ніколи і не розлучались. Хіба що ранками. Ранки завжди покарання для закоханих. Наче вокзали, - для зустрічі та для прощання. Звідти разом відправлялись у новий день. А потім з вечірніх перонів стрибали в обійми один одного і ночі, і так день за днем.

Він не говорив їй про почуття, просто щоранку дивився, як вона заварює каву і пив її промовистіше всіх слів любові. Любив дорогу випивку і та відбірні чаї, але забував про все, коли вони разом заварювали каву. Кава для нього була, як її аромат. Трішки ліричний, трішки гіркуватий, але незабутній. Його не можна було з чимось сплутати , він бо міксувався із пристрастю і їхніми ночами. Тими що до ранку, а потім знову кава.

Вони не будували планів і проводили разом вихідні. Здебільшого тільки вдвох. Бо для кохання буває мало часу і один одного. Бо інколи для кохання буває мало одного життя.

Він мирився з її криками, а вона із запахом його цигарок.

Він вибирав будинок, а вона - новорічний вінок.

Разом зустрічали весни і палили бенгальські вогні.

Вона не давала йому вести, але горіла в його вогні.

Їх очі горіли, наче яскраві зірки, танцювали кумедні танці.

Він зрідка дарував квіточки.

Вона кричала так гучно, що бувало дзвеніли шибки.

А він її зрідка слухав і обирав ім'я дочки.

Вона загинула осінню, у вечір, що був, як тоді.

Затихли без неї всі вулиці і стіни всі були чужі.

І світу було так замало і він вже нічого не знав.

Щоранку заварював каву і тихо на неї чекав...