Те, що в житті не можна оминути, прийнято називати долею.

Можливо саме тому в моєму житті були обставини яким я не могла пручатись. Як наче всі сили неба і землі, включно із законом тяжіння були націлені на те, щоб у потрібний час, я опинилась у потрібному місці. Я ніколи не пручалась тим потягам і хоч дуже часто вони були без рейсів і взагалі невідомо куди їхали, я стрибала у кожен з раптових імпульсів, як шаленці, що стрибають в останній вагон, який колись добереться до чиїхось перонів. А поки тільки дорога і тією дорогою в моєму житті траплялось різне: кохання, розчарування, пристрасті та подорожі. Кожне з переліченого завжди писалося у множині, як символ відчайдушності і неймовірної спраги жити.

Колись, в студенські роки, я часто говорила та думала про це. Тоді ж вивела для себе майже досконале твердження.

«Життя - як гілки дерева. Є прописані варіанти, але яким піти, ти обираєш сам». Мені було достатньо того, що вибір у мене все ж є, хоч навіть обмежений певною кількістю варіацій.

І якщо гілки дерев тримають свій вектор високо вгору, навіть добре знаючи що ніколи не сягнуть неба. Згодом мені ця концепція стала схожою на ланцюг з дуже обмеженим радіусом руху. На рівні особистості ми рідко здатні обирати. На рівні душі, можливо і дійсно давно обрали для себе саме таку дорогу та мені не дуже подобаються езотеричні тусівки, бо дуже часто на них збираються маленькі діти, що нездатні приймати жодних рішень, тільки апелювати до високих значень і прикривати духовними істинами страх брати відповідальність.

Особливість нашого життя у тому, що як тільки ти робиш крок у одному з напрямків, всі решту перестають існувати. А ще твій мозок обов'язково знайде пояснення тому, чому це був правильний шлях. Де тоді шукати істину та і для чого, якщо ми просто мандрівники цими просторами.

Життя саме по собі виявилось досить страждальною концепцією. Ми зношуємо тіла, падаємо, помиляємось, розчаровуємось, а в один із ранків взагалі може початись війна. Та чи саме війна є істинною причиною, тих бід що ми проживаємо всередині своїх внітрішніх світів.

Найцікавіші шляхи, ми проходимо все ж там. За лаштанками людських очей. В таємних кімнатах наших душ.