Снідати

Я добре знала тільки одне - вранці я сходжу в супермаркет і куплю собі смачної їжі, а потім вип'ю доброї кави. Горнятко, а то й два. Вранці треба снідати смачно, а потім заходити в день спокійно і з гордовитою поставою. 

Я ніколи не відмовляю собі в добрих сніданках. Спочатку потрібно піти в магазин, вибрати собі щось до чого тягне серцем. Прийти додому, поставити чайник і неспішно розкладаючи їжу по тарілці, переплітати реальність із мріями. Літаючи, пірнаючи та виринаючи. Кудись далеко, в те місце, що тут, недалечко - на перетині світів.

 
Декілька років тому, я була журналісткою в інформаційній агенції. Це був крах моїх мрій про справжню журналістику, які розбились об офіс з тарганами, редакційну політику і норму - 5 новин в годину. На роботі я познайомилась з хлопцем, який був мені дуже близьким по духу - ми обидвоє були невротиками.

 Страждали від погоди, несправедливості життя і любові. Як правило, кожного разу різної. Це одне з найприємніших відчуттів на планеті - знайти розуміння десь за межами себе, коли свого катастрофічно бракує. Вечірні зміни завжди були до десятої вечора і з вікон багатоповерхівки можна було спостерігати як смиренно і тихо внизу засинає Львів.

 
_ Ти знаєш, мені здається ми в старості будемо ладні віддати пів життя, щоб побігати молодими під літнім дощем на Площі Ринок, - загадково вдивляючись в далечінь відповів мені мій друг по невротизму.

_ Можливо. Я маю тобі дещо сказати.

_ Кажи- Я звільняюсь, ще нікому не казала, вирішила втішити спершу тебе.

_ А куди далі?

_Ще не знаю.

 _ Надя, я тебе дуже прошу, ти просто не слухай сумної музики і може виживеш.

 Ми обидвоє розсміялись.
Та розмова була передостанньою, потім ми бачились ще раз. Так цікаво. Момент будь-якого прощання особливий тим, що скоро ти зустрінеш вже зовсім іншу людину. Ми всі кожного разу зустрічаємо інших людей один в одному і в собі. Найцікавіше те, що нові люди в нас можуть бути вже зовсім чужими і байдужими один до одного. 

Та щось залишається назавжди. Щось що ти згадуєш коли біжиш під літнім дощем далеко від Львова, вмикаєш меланхолійну пісню і шукаєш порозуміння. Хоч десь, якось, якщо не у сОбі.

Загалом, в життя я навчилась небагато. Не зловживати сумною музикою, радіти молодості і снідати. Останнє - це мій авторська методика. Бо щоб не відбувалось ввечері, вранці я добре знала, що піду в супермаркет, куплю собі трішки доброї їжі, вип'ю доброї кави, горнятко, а то й два і далі покрокую життям. 

Іншою, важливо кожного разу іншою для себе, до себе і до нового світанку, звичайно ж для того, щоб неодмінно поснідати. А потім знову загорається новий день.