Розділ 1. Частина 2

Інцидент

Одного вечора, коли я готувалась до ЗНО, почула в коридорі що до нас в гості хтось прийшов. Я любила коли до нас приходили гості, тоді батьки були якимось іншими і вдома ставало по-особливому затишно.

В коридорі я побачила татового товариша, також священника. Вибігла з зошитами в коридор і в цей момент зробила рокову помилку, яка вплинула на моє сприйняття світу на багато років вперед. Наступні декілька годин на 7 наступних років залишились темною плямою в моїй душі і діркою в психіці. Я не хочу вдаватись в деталі, бо вважаю цю тему закритою для себе, але якщо коротко резюмувати те, що відбулось того вечора, то в народі це називається «психологічним насиллям»

Ця травма піднялась весною 2020 і якби не підтримка рідних, я б дахом поїхала від болю і ненависті. Отець, імені якого я не називатиму в силу етичних поглядів, почувши, що я збираюсь вступати до ВУЗУ почав доказувати мені і батькам, що єдине, що я можу зробити в цьому світі доброго - успішно вийти заміж. Я замість того, щоб в свої солодкі 17 спокійно піти далі займатись своїми справами вступили в дискусію. Розмова звичайно дійшла до Бога і в результаті я знову була втіленням вселенського зла і прихистком диявола, просто тому, що ХОТІЛА ПІТИ ВЧИТИСЬ.

Я не відступала і продовжила доводити свою думку, мені хотілось щоб право на власну думку визнали. У цьому була цілком моя відповідальність і недосвідченість. Бо коли ти твердо стоїш на ногах і не хочеш когось переконати, у це і є істинна сила. Я була слабкою.

Добре пам'ятаю момент, коли я вже тряслась в сльозах і щасливу ухмилку святого отця, який зламав сімнадцятирічну дівчину.

В той вечір я зненавиділа всіх ще більше - того старого імпотента, якого кинула жінка і він мстив всім жінкам, батька, який бачив, що зі мною зробили і не захистив мене і Бога, якому виявляється я не потрібна з своїми бажаннями, мріями та поглядами.

До церкви ходила просто тому, що  дала обіцянку. Більше з Богом не говорила. До батьків особливої теплоти не сповідувала. В гуртожиток поїхала тиждень до початку навчання і коли бачила, як хтось сумував за рідними мені це було дивно і незрозуміло. Я приїздила додому під час навчання раз в два місяці(пізно ввечері п'ятниці і їхала в неділю зранку). Тут варто ще зауважити, що батьки забезпечили мені максимально комфортні умови в гуртожитку, мама їздила зі мною подавати документи, а тато організував достадку доброго ліжка, щоб я не спала на пружинах. Тож, батьки мене насправді любили і турбувались про мене, за що я їм буду вдячна до кінця своїх днів, але в кожного в житті трапляється період коли темрява і ненависть, засліплює все хороше. Але лише для того, щоб одного дня, воно засіяло новою силою. 

А поки  цьому історію можна було б завершити, але ні! Бог не залишив мене в спокої і я його також - ні. У нас просто сталась невелика краза в ще незбудованих стосунках. 

Самотній астронавт

На першому курсі я по вуха закохалась в хлопця, який відповів мені дуже дивною взаємністю. Дивною, бо я ніколи не думала що таке можливо.

Він був іншим, не таким як інші хлопці, яких я зустрічала до того. Від нього віяло безмежною свободою і космосом. Він не був дурним і дуже дотепно жартував. Був в міру бунтарем і в міру стриманим. З ним цікаво було не просто говорити. Його цікаво було слухати. Він навчив мене уникати банальностей і тому, що після кожного падіння можна піднятись на сходинку вище. Мені здавалось , що він не з цієї країни. Не з цієї планети і взагалі не може бути реальним.

З ним я вперше відчула в цьому світі, щось дуже схоже на близькість. При тому, що у нас не було жодного фізичного контакту. Навіть поцілунку. Це була інша спорідненість. Є люди, що приходять в наше життя, не для того аби бути там. Лише, щоб сказати важливі слова і піти. А інколи ще і для того, щоб вчасно повернутись.

Вперше ми побачились на зустрічі абітурієнтів, ще до початку навчання. Мені в ньому сподобалось все. Зріст, зачіска, голос. Ну і харизма. Коли ти приходиш на зустріч абітурієнтів, гадаю, варто закохуватись саме в таких хлопців. Власне, з цієї зустрічі я пам'ятаю того хлопця і високі холодні стіни коридору, де ми познайомились.

Я тоді була дуже маленькою, наляканою і закомплексованою. Не знаю, що він в мені побачив, але для мене було дуже великим здивуванням, що він підійшов і сказав мені щось дуже дивне. Якийсь гачок, за який і закрутилась наша історія.

Він був самотнім астроновном(бодай так писало в його статусі Вконтакті) і задокументовано аватаркою астронавта у космосі, тож жодних підстав вагатись у мене не було.

Він вивчав космос по відео з інтернету і говорив про високе. Після нього всі інші хлопці ще багато років здавались тупими і приземленими. У нього не було вульгарних жартів, бажання затягнути когось в ліжко чи ніяковіння перед дівчатами. Він був вільним. Таким безмежно вільним, легким і добрим.

Ми багато переписувались. Частіше всього ночами. Це були довгі глибокі роздуми про високе у вигляді кілометрових повідомлень. І у мене було тільки одне питання.

Чому він спілкується зі мною?

Ми пересікались на спільних лекціях, інколи в їдальні, а потім вже і вечорами в гуртожитку. Я чекала його повідомлень і дуже часто думала про те, що це щось максимально романтичне. Власне, цього я і хотіла. Чогось дуже романтичного.

Одного ранку, я отримала повідомлення:

- давай прогуляємо пари.

- так, вища математика. Не думаю, що це гарна ідея.

-це буде один раз, а потім візьмемось за голову.

І ми втекли. Була осінь. Падав дощ, я пам'ятаю хвилювання з яким замість того, щоб йти в універ, звернула на маршрутку. Це був один з найщасливіших днів в моєму житті. Ми ходили в кіно, гуляли і багато говорили. А потім написали свої маленькі конституції і назвали їх «Джобс-місіями» в честь легендарного Джобса, фільм про якого в той день дивились. Це був набір правил, які ми написали кожен для себе. Там було все, що може зробити наше життя кращим, все що допоможе нам прожити наші легендарні життя.

Ми бачились ще декілька раз, а потім він зник. Згодом виявилось що у нього є дівчина і я знову залишилась сама з своїми переживаннями, страхами і сумнівами. Мені не було куди йти і я не знала, що мені робити.

Тож самотнім астронавтом виявилась я, у своєму безмежному космосі з розчарувань і розбитих мрій. Моя мандрівка до Бога тривала і затягнулась ще на багато років. Та саме той хлопець знову повернеться в моє життя, найслушнішої миті і саме його устами до мене вперше заговорить Бог. Та це все буде згодом, а поки, поки на Україну насувались грандіозні зміни і маленькі життя, що всі ми їх жили, лягли на тло великої історії, що згодом назоветься МАЙДАН.

Продовження буде...