Розділ 1. Початок

Як я шукала Бога і що з цього вийшло

Щоб бути послідовною у викладі цієї історії, варто зазначити що Бог в моєму житті був завжди. Але через призму людських страхів, комплексів і травм до мене доносився хіба Його викривлений образ. Та цю історію, як і всі інші, варто почати з самого її початку.

До мого народження

Коли мама мене народжувала - тато служив Богу, власне як і більшу частину мого життя. Я з традиційної християнської родини, де християнство передається з молоком матері, першою книгою був не Буквар, а Біблія, а на стінах не картини, а образи (*із західно-української - ікони). 

Мій батько обрав своєю місією служіння Богу, як виявилось згодом це було його покликання і ще до мого народження він знав як і де буде Йому служити

Якось батько розповів мені про сон. Після того, як він закінчив семінарію його схопив апендицит. Я вже тоді собі спокійно валяла дурня у мами під серцем і наводила нові порядки в її раціоні, а тато лежав в лікарні. Треба було вибирати місце де він буде служити(парафію), але було не до того.

- Мені дзвонили з деканату, шукали мене, бо треба було вже йти служити, а що я міг зробити я навіть ходити не міг? - сказав мені тато

- Коли я відходив від наркозу, мені наснився сон. Недалеко від лікарні, де я лежав була церква. Така велика, гарна, я до неї(уві сні) підходжу з цікавістю і тільки маю тільки одне питанням «хто ж там служить, бо я ніколи її не бачив?» І тут я чую чітку відповідь:

- Ти.

Так доля мого батька на наступні роки була визначена. Більше ніж через 25 років церква, поряд із поліклінікою, в місті Сокаль буде майже збудована. Тато виконує свою обіцянку дану Богові, а Бог свою.

Варто зазначити, що Бог вів мого батька до своєї обіцянки не 40 років, як Мойсея, але 12 точно було. 

В той час, як доля мого батька на наступні роки була визначена, моя історія тільки розпочиналась.

Народження

Через багато років в регресії(метод гіпнотичного занурення в минуле у пошуках своїх відповідей) я чітко бачила момент свого народження. Вилазити не хотілось і коли мене вийняли дуже хотілось назад. Було холодно, хотілось покласти голову мамі на груди.

- Мам, а коли я народилась мене поклали вам на груди?

- Я вже не пам'ята, всіх тоді забирали. Мене навіть після родів в палату заставили йти ногами.

У мене ніколи не було з мамою особливого зв'язку я більше сприймала її як ворога. У нас не було теплоти у стосунках і змагалась з нею все життя у спробах довести, що я краща господиня вдома, краща мама для малих чи більше люблю тата. Я енергетично мами майже не пам'ятаю, в дитинстві я добре пам'ятаю бабусю і тата.

Це дві ключові фігури, які були мені авторитетом, я їх любила, чи як воно там називається. З мамою стосунки ми почала будувати в свідомому віці.

Я мала досить бунтарський характер, наприклад коли мене змушували, щось робити я могла з сміливістю сказати:

- А чого ви нічого не робите, тільки свої книжки читаєте?

Мама ображалась.

Що стосується Бога, то з дитинства мені малювали образ страшно ображеного дядька, який багато років не міг заспокоїтись через те, що Єва з'їла те дурнувате яблуко. Потім були історії про Ісусика і я мала бути дуже чемною дівчинкою, бо він помер через мене і я щиро з самого дитинства відчувала через це провину.

Я дуже любила Великдень, бо тоді була якась особлива атмосфера радості. А я любила радість, а ще співати. В піст не можна було співати і слухати музику, то я чекала Великодня, щоб можна було поспівати. Пам'ятаю, як в п'ятницю перед Великоднем втекла в садок і мугикала собі щось під носа, а потім мучилась докорами сумління від того, що Ісус помер, а я тут співаю.

З самого дитинства я чула про нечисту силу, яка, мовляв, крутить мною. Здебільшого так називались всі прояви емоцій, бажання дивитись телевізор чи просто бажання БАВИТИСЬ!

Тож все що я знала про Бога в своєму дитинстві, це лише те, що його треба Боятись, слухати маму з татом і бажано не ставити дурних питань, бо «нечистий»( моя йде про диявола) в той час мною крутить.

Переломна точка

В 11 класі мене аж жахом пробирало від думки, про те що я не вступлю до вишу і доведеться далі залишатись вдома. Якщо я щось знала про пекло - то це те, що я бачила вдома. Каже мама, що у нас було багато гарних моментів, мій брат також так каже, але я пам'ятаю лише те, як ми сварились, докори і постійний безлад, який треба було прибирати. Я ненавиділа їх всіх і єдине про що мріяла - швидше втекти на навчання.

Мене одразу попередили, що за моє навчання ніхто платити не буде, тож у мене був єдиний шанс - вступити на бюджет. Я не була впевнена в своїх силах, не знала ким хочу бути, нічого не знала. Всі хотіли від мене рішення, а в мене воно змінювалось кожного тижня. Бо я щиро хотіла бути фотографом, психологом, кондитером і тд. В результаті я роздрукувала перелік спецальностей і вибрала ті, де не треба здвати англійську і хімію. Вибрала сама та надій на свої сили у мене не було, тож я згадала про Бога. І уклала з ним свою першу в житті угоду. Це звучало так:

- Коротше Бог, я не знаю де ти є, але якщо ти хочеш щоб я ходила до церкви, я обіцяю тобі, що буду ходити кожну неділю до вступу, а ти допоможи мені поступити, хоч кудись, тільки б не лишатись дома.

Бог свою обіцянку виконав. Я також.

І тут можна було б переходити до студентських років до всіх цих залицяльників і такого іншого, але між моїм першим курсом і вступом трапився цікавий інцидент, який можна сміливо прописати в аргументи «Чому я ненавиджу релігію»

.... продовження буде