Рівним рахунком нічого

Між нами було не багато, не мало. Рівним рахунком нічого. Лиш мовний бар'єр, різний менталітет та трішки пристрасті

За вікном розпочинався дощ. Дощі не пасують тільки до самотності, у всіх інших випадках вони додають романтики і особливливої магії. Літні дощі, зараз я про літні дощі.

Мабуть, то був ідеальний чоловік для мене. Йому можна було скільки завгодно розповідати свої історії та вірші і він ніколи в житті не здогадався б, що я психічка.

Слова та розум, були створені щоб допомагати нам порозумітись, але щось пішло не так і вони стали завадою для людей. Нам ж того вечора не заважало нічого.

Моєї англійської було достатньо, щоб жартувати, а потім ще й пояснювати свої жарти, тому я не переймалась нічим. Того вечора я не переймалась абсолютно нічим: ні тим, що моє волосся покрутилось від дощу, ні тим, що я без каплі макіяжу на обличчі, ані тим, що я якась недостатньо (розумна, успішна, гарна чи доречна...). Того вечора я відчувала себе прекрасною, умісною, цікавою, талановитою.

В якийсь момент я зловила ту нитку по якій українські жінки перетікають в руки іноземців.

Бо котусики, я ж завжди мріяла про традиційну українську сім'ю. Щоб збиратись родиною і святити ту паску, раз вже її спекли. Хоч зрідка, але варити той борщ. Бити разом москалів, їсти немовлят. Ну, щоб всьо як в нормальних людей було. Розумієте?

Але ні! Того вечора ні. Того вечора я не хотіла бути ніде в іншому місці. Як під дощем, без макіяжу, з покрученим волоссям і з ниткою зв'язку, яка ніби вела мене у зовсім інший світ.

Світ, де чоловік, тобі не розказує як бути жінкою. Де тебе не просять бути слабшою, чи сильнішою. Не такою емоційною, не такою гучною, не такою вимогливою..... не такою, не такою, НЕ ТАКОЮ!!!!!

В одну секунду я зрозуміла, що жінки виходять заміж не за національність, а за ставлення. І тут, котусики, ні одна вишиванка, навіть вишита найкращими вишивальницями України, не перекриє прогалину у ставленні до жінки. Тут кожна історія індивідуальна. І то звісно, ж не про вас, мої котусики, але того вечора мені було і радісно, і прикро водночас. 

 Бо між нами було не багато, не мало. Рівним рахунком нічого. Лиш мовний бар'єр, різний менталітет, трішки магії, ну і моя нитка зв'язку із присмаком жалю, яка вела ні близько, ні далеко.

Рівним рахунком - внікуди:)