Містична історія про видіння, чоловіків і Бога

Десь два роки тому я прожила ряд трансформацій. Дуже глибоких і таких, що межували з категорією "надприроднього".

Про таке не прийнято говорити, бо попахує езотерикою, та і це було надто особистим, щоб на люди (так, і у мене є такі теми, про які балачки, поки що, табу)

Я упущу деталі про події, стани і цілі цих процесів, але якщо ближче до суті, то після цих катаклізмів в моєму житті з'явилась дивна "опція", про яку я не просила.

Почалося це два місяці по тому. Я зустріла чоловіка, в якому побачила непрожитого маленького хлопчика. Це було так чітко, що хотілось викликати швидку собі і йому. Дитина не отримала визнання від батьків і в школі, тому маленький хлопчик років 15 стояв за спиною тридцятирічного мужчини і дуже незграбно намагався напроситись на комплімент. Відчуття страху міксувалось з відразою. Коли за чоловіком під тридцять сидить невпевнений підліток і говорить до тебе. І найголовніше - я бачила це так реально, от як ви бачите цей текст.

Сказати, що злякалась - нічого не сказати. Здалось, думаю. Різне в житті буває, перевтома.

Але через деякий час виявилось, що не здалось! Вони самі мене знаходили.

Наступний був дорослішим. Не вберіг свою першу любов. По дурості і вже багато років шукає способу, хоч якось прожити подібні відчуття. Думками десь не тут. Слова шаблонні. Фрази завчені.

- Матінко, рідна. Де я так згрішила?

Були ще історії, але в цілях збереження конфіденційності залишу їх несказаними.

Я не розуміла - чи у мене їде дах, чи вже давно поїхав, тож пробувала вибудовувати своє життя без зайвих зустрічей. І просто старалась працювати над собою. Над своїм серцем і життям.

- Для чого ви мені показуєте це? Я не можу їм допомогти!

Але інколи людям допомагають не наші спроби їх відчайдушно пожаліти, а вміння піти грюкнувши дверима. Саме це інколи змушує задуматись краще всіх слів на світі.

Ці видіння приходили не завжди і не з усіма. Я намагалась зрозуміти - за яким принципом ця штука вмикається. Що мені з нею робити і як це припинити?

Згодом пройшло само собою і жити стало легше. Аж раптом, майже через два роки, у мене завантажили оновлену версію.

Значить, приходжу я на зустріч, і як ви думаєте, що я бачу?

Я бачу в чоловікові навпроти його найкрачу версію. Умовно кажучи, перед тобою сидить хлопчик, а ти бачиш яким чоловіком він може бути( якщо не зломається). Бачиш всю красу, силу і потенціал. Який не тут. Над ним, у просторі.

Коли вмикаються ці видіння, ти їх ні з чим не сплутаєш. Це як спалах. Тебе витягують з тіла і показують картинку, більш об'ємно.

- Клас, і що мені зараз робити? Жарт звичайно класний. Але я й не знаю що краще: бачити в чоловіках хлопчиків, чи в хлопчиках чоловіків. Я, як би, не цього просила!

Першого разу я посміялась і жартома попросила написати мені через п'ять років. Думаю, до того часу засинхроняться.

Другий раз був для мене дуже несподіваним ударом. Я зустріла свого давнього знайомого. Не бачились більше року. Сиділи на літній терасі, лагідно заходило сонце додаючи світу м'ягкого золотавого сіяння. Оп. Є! Спалах!

Тобі показують силу, глибину, таланти, мудрість. Безмежний потенціал, відвагу.

Секунда, повертаюсь в тіло. А перед тобою сидить чувак, який просто гробить своє житя і так героїчно цим вихваляється. Мене здушили сльози. До горла підкотився ком.

- Він мене не послухає. Для чого ви мені це показуєте?

Мені було так боляче і прикро, що він себе руйнує, і я не могла нічого вдіяти, бо вільний вибір ніхто не відміняв. Я просто сиділа мовчки і дивилась йому у вічі, а по щоках стікали сльози.

- А Я не для нього це показую. Десь так, зараз Я бачу тебе - відповів мені Бог.

Ці ситуації були проявом Бога в моєму житті, не покаранням, не прокляттям, а маленькою мандрівкою за лаштунки.

Він показав мені, як інколи складно бачити глобальну картину: наші душі, серця, наміри. Наші "деформації" і "баги". Бо тільки він бачить нашу істинну суть. Коли ми думаємо що дорослі, впевнені і величаємось своїми знаннями, Він бачить наших маленьких непрожитих дітей. Всі наші рани і недопрацювання. Але і в тих ситуаціях, в яких ми закопуємо себе, свої таланти, своє життя, Він все одно бачить в нас своє найкраще творіння. Той найкращий сценарій, який він приготував для нас.

І безмежно вірить, що ми оберемо, той кращий шлях. Бо таким і є мій Бог. Не біблійний, не православний, не католицький і точно не Московського Патріархату. А Всемогутній, Творець Неба і Землі і всього видимого і невидимого. Який може словом створювати і руйнувати світи, але все одно, мовчки чекає коли ти зробиш свій вибір.

Бо Він дав нам всім можливість обирати.