Ми не злі люди. Ми скалічені власними поразками.

Інколи друзі переймаються моїм особистим життям і влаштовують мені зустрічі, з чоловками, які тооочно мають мене зацікавити. Інколи я переймаюсь своїм особистим життям, тож на ті зустрічі, все ж, ходжу. І маю зазначити, що мої друзі мають добрий смак. Бо я не дуже:)Хто тільки не брався влаштувати моє особисте життя. Навіть сам отець Володимир Жарський, робив спроби віддати за когось свою непутящу доньку. Але щось ті священники не мають достатнього рівня смирення, щоб витримати мою бунтарську душу:) Не знаю шо їм є:)

Загалом, якось завдяки своїй бров-майстрині потрапила на зустріч до чоловіка, який в рамках якоїсь модної організації, займався збором інформації про війну із слів очевидців. Якщо дуже коротко, то є люди, які говорять із людьми, що пройшли полон, тортури і знущання та збирають цю інформацію для архіву. Навіть книга на основі цих свідчень є.

На тій зустрічі я наслухалась скільки всього різного про людську жорстокість, що страшно стало жити. Я часто думаю про корінь і причину людської жорстокості. Можна, звісно ж, жити так, наче зла немає. Проговорювати мантри і уявляти, як єдинороги бігають полями, заграючи з казковими феями. Але, як на мене, то це втеча від реальності. А в реальності українці страждають, гинуть і піддаються нелюдським тортурам, просто через те, що говорять своєю мовою, захищають свою країну і вважають себе українцями. В реальності люди катують людей.

 Конкретна людина, катує конкретну людину! Завдає їй болю, ламає гідність і насолоджується цим. До цієї теми можна приплести, карму, політику, Бога. Що завгодно, але факт є фактом. 

Люди катують людей!На тій зустрічі, я почула ще одну цікаву річ. В методичках КГБ є чітко прописано, як придушити національне повстання. Один із перших пунктів - привселюдно зломати національних лідерів і тоді придушити повстання.Вловлюєте? Котусики, я знаю, що ви в мене не дуже «політичні». І я не дуже політична. Мені подобається жартувати про програмістів і про тата. 

Писати про щось високе і духовне, але!Я вчора подивилась інтерв'ю з Протасевичем. (Білоруський опозиціонер, якого тиждень тому було знято з борту літака разом з дівчиною і посаджено під варту) Я намагаюсь себе від такого відгороджувати. Але не відгородила. 

Факт того, що це інтерв'ю було зроблено після тортур і під тиском дуже - очевидний. Але саме після цього інтерв'ю я чітко зрозуміла ще одну важливу річ. Тортури ніколи не роблять заради тортур. Тобто, той фізичний біль, який заподіяли людині, не був зроблений заради болю. Таким чином Романа змусили зробити те, за що він сам себе перестане поважати. Бо який то зламаний лідер? Лідери, якраз і є лідерами, бо мають віру в ідею, сильнішу ніж інші. Тобто це і є зломати дух - забрати віру. Тортури, то не ціль, тортури - інструмент. А тепер історія. 

У 2018 році, коли я переїхала до Києва і знайшла свою першу роботу. То була чи не єдиною людиною в колективі, хто розмовляв українською. Мій керівник спеціально для мене, кожної середи зробив дні української мови. Натомість покликавши мене до свого кабінету сказав, що як вдячність прийме від мене пост у мене на сторінці фб російською мовою. Тема довільна.

Я опиралась, та не вперлась. Я не буду говорити ні про свою дитячі травми, ні про маніпулятивні методи. Ні про те, що нлп-шники будуть горіти в пеклі. Ні, то вже зовсім інша історія. Достатньо в цій ситуації одного - того стану огиди до себе з яким я залишилась після того, як написала той пост. 

А мене не катували, я просто хотіла бути хорошою, чи то просто отримати зарплату, щоб заплатити за кімнату, яку тільки-но орендувала. Керівник відгріб за свої діяння дуже скоренько, я також. Не вірю в концепцію святих і грішників. Ми всі несемо відповідальність за свої вчинки і навіть інколи не вловлюємо за що прилетіло. Та маленький крок в сторону від своїх цінностей, затягує цілу воронку подій. І от ти вже не можеш згадати, як опинилась на тій дорозі. 

А тепер перед тим, як включити експерта і засуджувати Романа, за те, що він зломався. Глибоко вдихаємо, зануруємось в свою історію і згадуємо як останній раз самі переступали свою гідність. Без тортур. Просто через страх, слабкість чи бажання бути хорошим. Ну, коли останній раз робили щось таке від чого було бридко залишатись з собою?Пам'ятаєте? Ото і вам корінь людської жостокості, бо як ломаєте себе, так і будете ломати людей, що поряд. 

Ми не злі люди. Ми скалічені власними поразками. Це страшна і глибока тема, в яку я не хочу заглиблюватись.

 Але скажу вам так: МИ з вами живемо в безпечному прекрасному світі, де немає тортур і все одно ломаємо себе. І часто засуджуємо тих хто зламався, або тих, хто не зламався. Тож, оголошую цей текст офіційним закликом включити голову і думати: 

1. Перед тим, як засуджуєте інших людей за їх поразки чи падіння

2. Перед тим, як використовуєте на людях нлп-шні штучки щоб побавитись

3. Перед тим, як згоджуєтесь на щось, що йде в розріз з вашим серцем і душею

4. Перед тим, як робити своїх дітей вгодними і слухняними

Ну і найоголовніше! Люди, що поряд з вами, зміцюють і підтримують ваш дух, чи ломають його?


Власне, в контексті цих подій, маю висловити ще захват і вдячність народу, до якого належу. Зараз аналізую своє перебування на Майдані. Я тоді була студенткою першого курсі і розумію, що для мене це була радше хвиля хайпу. Для мене. Але не для мого народу. Тільки з віком розумію, що то був не хайп, а войовничий дух народу, який відстоював і відстоює свою гідність роками. Не коритись, не терпіти, вирівняти спину і відстояти своє.

Тому пробач мамо, я тільки вчусь бути гідною донькою тобі. 

Але з кожним витком історії піднімаю в собі все більше гордості. Гордості за свою землю і свій народ. 

Нам би лиш вирівняти спину і розвернутись до свого життя лицем. Нам би прийняти свої виклики, нам би розібратись із власним життям. Нам би собі пробачити і дати ще шанс. Ще один шанс.