А попереду було ціле життя

Це був дуже особливий вечір. 

Я вибігла із дому залишивши телефон на столі, що поряд із ліжком і побігла в обійми ночі. Безтурботно кутаючись у літній вітер. Це завжди так приємно, коли літо торкається твоїх плечей, очей і серця. Простір бринів легкістю і я чула лише один голос. Твердий, виважений і розмірений. 

Все було так ясно і зрозуміло. Всі питання отримували дуже розгорнуті відповіді, хоч і зрозуміло було без слів. Ми йшли куди несли ноги і я не тямила себе від щастя. Мені не хотілось знати, що буде далі. Ми дуже любимо заглядати вперед, або озиратись назад, лиш в моменти, коли загубили себе тепер. 

Я - ні. Я знайшлася тієї ночі. 

Поряд пройшов хтось в масці. 

- Ти знаєш, а вже ж майже півтори року минуло, з початку пандемії. І весь цей час, я жодного разу не боялась ні пандемії, ні смерті. 

Аж дивно стало. 

- Навіть коли захворіла ковідом?

- Так, навіть тоді. Важко було фізично, але не страшно. Найбільш сумно, було б померти, так нічого і не дізнавшись про любов. Бо ж я її стільки років шукала. І не знайти, уявляєш? Ні в собі, ні з-зовні.

- Так, мабуть, страшно

- Та це все, мабуть, тому, що ці чоловіки дурненькі

- Мабуть:) Хоч я вже, здається, казав тобі, що таким, леді не личить називати чоловіків дурненькими, то ознака дурного тону

- Знаю, знаю - закотивши очі відповіла я - ну але що поробиш, якщо вони дурненькі, та ще й лякливі такі. 

Ми обидвоє розсміялись, бо добре знали про що йшлося. Близько до півночі добрели до цілодобової заправки.

 Я дуже люблю такі місяця. Вони для мене завжди як символ дороги і я люблю там сидіти, забувши про те, що мій дім неподалік. Я уявляю що я випадкова подорожня.

- Чому ти приходиш так рідко і тільки образами. Я ж навіть не знаю хто ти.

- Психіці так легше сприймати, те чого осягнути не можна. А щоб пізнати щось, людям, як правило, дається ціле життя. Ти ж не хотіла б отримати всі відповіді одразу?

- Хотіла б, звичайно! - без жодної каплі лукавства відповіла я. 

Він розсміявся добрим душевним сміхом, знаючи, що я не обманюю. 

Взагалі, я рідко обманюю свідомо. Важко носити у грудях тягар брехні і страху, що правду розкриють, то я й не займаюсь такою важкою атлетикою. 

Гадаю, я створена для чогось іншого.

 - Тобі треба йти відпочивати. 

- Я дуже не хочу, щоб цей вечір закінчувався.

- Біжи спати, я не зникну, ми маємо ще ціле життя для розмов....

Розмову перервав якийсь чоловік.

 - Девушка, вам не страшно одной ночю гулять?

- Та ні - спокійно відповіла я, - я під захистом

- Шото я никого не вижу? - із насмішкою відповів чоловік

- А ви і не побачите. Мій захист невидимий. 

Додому йшла непоспішаючи, бо куди поспішати. Попереду було ціле життя.